ПОМЕ́ШКАННЯ, я, с.

1. Приміщення для кого-, чого-небудь. Наші подруги спустилися в осередковий льох, що містився під самою церквою; він уявляв з себе помешкання середньої величини (Стар., Облога.., 1961, 78); Ще звечора якась постать побувала в помешканні сільради й вийшла звідти (Ю. Янов., І, 1958, 101); // Житлове приміщення; житло. Її [бабусю] викинули до напівпідвальної кімнати, а наше помешкання забрала Вовчиха (Сміл., Сашко, 1954, 79); У Хоми думав [Микола] попросити притулку, поки знайде для себе щось краще. З помешканнями тепер ставало вже сутужніше (Гжицький, Вел. надії, 1963, 79); // Будинок або частина якогось приміщення, призначені для проживання кого-небудь. Її помешкання складалося з просторого, ясного покою й ніші, де стояло її ліжко (Фр., IV, 1950, 293); Помешкання складається з трьох кімнат і великої кухні (Гжицький, Чорне озеро, 1961, 114); // Певна, конкретна квартира чи кімната. — Я живу у третьому корпусі, помешкання п’ятнадцять (Собко, Любов, 1935, 32); // Приміщення, яке наймають на певних умовах для тимчасового проживання; квартира. У нас у новій, недавно збудованій хатці мешкають Трегубови, а на долині якісь учительки найняли помешкання (Л. Укр., V, 1956, 415).

2. Проживання в якому-небудь місці. Швед відразу найшов своїх земляків, і вони прийняли його до себе на помешкання (Ірчан, II, 1958, 256); Зміркував Тарас, що ліпша яма в дебрі на вільнім свіжім повітрі, ніж таке помешкання поміж сотками різного народу (Ков., Світ.., 1960, 60).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 118.