ПОМЕТА́ТИ1, помета́ю, помета́єш і помечу́, поме́чеш, док., перех. і без додатка.
1. Метати якийсь час.
2. розм. Метати все або багато чого-небудь. Сурми знову засурмили, Довбищі знов загриміли, А підданство пометало Все шапки (Манж., Тв., 1955, 214).
ПОМЕТА́ТИ2, а́ю, а́єш, док., перех. Обшити особливим дрібним швом все або багато чого-небудь. Він передивився кожну зборку, кожну зшивку [на сюртукові]. Як вилив вражий син! думав він і тихо усміхався. А петлі пометав? (Мирний, IV, 1955, 125).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 117.