ПОМЕРА́НЕЦЬ, нця, ч. Те саме, що помара́нча. Конду поховали в зеленім садочку, Під померанцем, в темнім холодочку (Метл. і Кост., Тв., 1906, 56); Запахло миртами, цвітом померанців (Н.-Лев., III, 1956, 313); В темнім лісі померанці світять золотом червоним, а оливи кучеряві сріблом криють всі левади (Л. Укр., І, 1951, 396); * У порівн. Він вискакує з рівчака. Пофарбовані.. ноги жовтогарячі, як померанці (Донч., II, 1956, 305).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 116.