ПО́МАХ, у, ч., розм.

1. Різкий рух у повітрі вгору. Все так швидко повстає і зникає, немов у тій казці, що то від помаху чарівної хусточки вставали й гинули гори та долини (Л. Укр., III, 1952, 521); Заяча шапка спадає мені на очі, я поправляю її помахом голови (Стельмах, Щедрий вечір, 1967, 110); // спорт. Елемент гімнастичних вправ. Помах — складний рух всього тіла або окремих його частин з послідовним розгинанням суглобів (Худ. гімнаст., 1958, 121); // Один оберт (колеса машини, крил вітряка і т. ін.). Помах колеса.

2. Рух (руки, голови і т. ін.), що виражає прохання, наказ і т. ін. Помахом руки покликав [Пєшков] нас (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 26); Ще довго після того жили в його душі і ті прощальні помахи рук, і світлі, чисті усмішки незнайомих людей (Гончар, Тронка, 1963, 292); Вивчення помахів крил комах дало можливість винайти конструкцію вітряків, що діють при слабкому вітрі (Ком. Укр., 11, 1964, 50).

3. у знач. присл. по́махом. Дуже швидко, вмить. Він дійшов до кінця гон [гонів], помахом переорав обніжок і врізався в землю Ремеза (Скл., М. Щорс, 1938, 19).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 114.