ПОЛІРУВА́ЛЬНИК 1, а, ч. Робітник, який полірує що-небудь. Над обробкою деталей постаменту [для пам’ятника В. І. Леніну] працюють кращі полірувальники (Веч. Київ, 28.II 1958, 1).
ПОЛІРУВА́ЛЬНИК2, а, ч., спец. Те саме, що полі́р.
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 78.