ПОЛІРО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до полірува́ти. Блищала полірована під явір лава присяжних суддів, мов дзеркало (Фр., VI, 1951, 266); * Образно. Учні уважно оглядали жовтий, полірований дощами й вітрилами хрест (Є. Кравч., Квіти.., 1959, 16); // у знач. прикм. Моряки подарували щасливим батькам гарненьку поліровану колиску роботи корабельного тесляра (Тулуб, В степу.., 1964, 343); Кімната обставлена міськими меблями; полірована дзеркальна шафа переблискується з нікелевим ліжком (Вол., Місячне срібло, 1961, 200); * Образно. Навіть поліровану лисину і провінціальні вуса простила б Максиму Ганна Дмитрівна (Коп., Дуже добре, 1937, 27).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 78.