ПОЛІГО́Н, а, ч.

1. Ділянка місцевості, обладнана спеціальними допоміжними спорудами та приладами для проведення навчальної, перев. артилерійської стрільби, а також для випробування різних видів озброєння. Кілька годин тому дивізіон успішно відстрілявся на полігоні й тепер перемагав останні кілометри до таборів (Сміл., Зустрічі, 1936, 65); Ці рядки [вірша], що виникли в свідомості [Сеспеля] раптово,.. обпалили мозок, всю важку дорогу від казарм до полігона.. супроводжували мовчазного поета (Збан., Сеспель, 1961, 233); * У порівн. Бура перекопська рівнина лежить між морями, як величезний, вигорілий на сонці полігон (Гончар, Маша.., 1959, 64).

2. буд. Відкритий майданчик, пристосований та обладнаний для виготовлення збірних залізобетонних конструкцій (або їх елементів). Тепер в Запоріжжі реконструюються старі і споруджуються нові заводи і полігони збірних залізобетонних виробів (Архіт. і буд., 6, 1955, 15); Робота по виготовленню .. залізобетону провадиться цілорічно: літом на полігоні, взимку — в пропарювальних камерах (Наука.., 2, 1957, 7).

3. спец. Многокутник (замкнутий або незамкнутий).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 73.