ПОЛЯ́НКА¹ див. поля́ни.

ПОЛЯ́НКА², и, ж. Зменш.-пестл. до поля́на. По полянках висипався ряст (Вовчок, VI, 1956, 311); На сонячній плямі полянки, що закралась в похмуре царство смерек, скакав біленький хлопчик (Коцюб., II, 1955, 309); Вийшли діти на полянку, на полянку лісову, відпочинути до ранку полягали на траву (Забіла, Одна сім’я, 1950, 105).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 108.