ПОЛЮБУВА́ТИ, у́ю, у́єш, док., рідко,

1. перех. Те саме, що облюбува́ти. Пані полюбувала мої сани та й купила (Сл. Гр.).

2. перех. і неперех., ким, чим, на кого— що і без додатка. Те саме, що полюбува́тися. — Сину мій! дитя моє кохане! погуляв би ти в світі, полюбував красу і пишність світову, дознав би втіхи й розкоші сьогосвітньої, та гіркая твоя неволя буде! (Вовчок, І, 1955, 27); [ПрокіпСвиридович:] Сідайте ж, діти, рядком, а ми на вас полюбуємо ладком (Стар., Драм. тв., 1941, 334); Химченко ще трохи повештавсь по місту .. та полюбував, як цікаво перехожі дивляться на його [нього] (Крим., Вибр., 1965, 333).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 105.