ПОЛУ́ПАНОК, нка, ч., розм. Дрібний поміщик. Жили вони в селі Одраді, де близько й полупанка не було — саме кріпацтво… (Мирний, IV, 1955, 222); Перед очима ставок унизу, а вгорі над ставком змарнований сад і подвір’я — руйновище старого полупанка Середи (Вас., І, 1959, 268); Україна страшного минулого, Україна, поневолена своїми й чужими панами та полупанками, зримо постає перед нами із твору [М. Стельмаха «Хліб і сіль»] (Вітч., 12, 1963, 128).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 103.