ПОЛОСУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок., перех. і без додатка.

1. Розрізувати, розділяти що-небудь на довгі шматки. Всі збігаються, щоб подивитись, яке сало, яке м’ясо.. Не поспішаючи, Михей полосує ножем (Зар., На ..світі, 1967, 196); * У порівн. Заверещала вона таким голосом, немов її на сто шматків полосували (Л. Янов., І, 1959, 447).

2. розм. Завдавати частих ударів кому-небудь чимсь гострим. [Йосип (зітхає):] Бува й так, що всіма твоїми думками закерує злість люта.. і так закерує, що.. вхопив би в руки сокиру та й пішов полосувать на всі боки, кого попало, мов непритомний!.. (Кроп., IV, 1959, 98).

3. розм. Ударяти, бити, залишаючи сліди, рубці і т. ін. у вигляді смуг. — Скільки канчуків полосували тут (на Пісецькому заводі] спини «неслухняних бунтарів» (Донч., II, 1956, 61); В кутку городовики.., вихопивши шаблі з піхов,.. полосували ними по спині, по плечах і по голові (Смолич, II, 1958, 29).

4. перен. Спалахуючи, освітлювати що-небудь смугами (про світло); блискати, мигтіти. Гув грім, полосували блискавиці (Досв., Вибр., 1959, 232); Слухали ми по радіо слово, а за вікнами прожектори на радощах просто аж полосують все небо (Тич., III, 1957, 286).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 97.