ПОЛОНЯ́НКА, и, ж., фольк., заст. Жін. до полоня́нин. Крізь серпанок близького світанку біліли на конях прив’язані до сідел полонянки (Рибак, Переясл. Рада, 1953, 56); Дуже цікаво описував син, як вони полонянок наших звільняли з фашистського табору (Мур., Бук. повість, 1959, 190); * Образно. Сталевари, митці, вуглекопи, муляри, теслярі, косарі у ночах полонянки-Європи засвітили проміння зорі (Уп., Вірші.., 1957, 73); * У порівн. Йому [палієві війни] муляють очі світанки, Ясний промінь, щедрота зорі, Він і сонце б, немов полонянку, Батогами б погнав в табори (Стельмах, V, 1963, 166).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 95.