ПОЛО́Н, у, ч.

1. Відсутність свободи, неволя, в яку потрапляє хто-небудь, захоплений противником під час воєнних дій; перебування в такому стані. Місто взято, цар в полоні. Що за славна перемога! (Л. Укр., І, 1951, 377); У вирі війни між усякими людьми жив і терся Круп’як, зазнав тягар війни і ганьбу полону (Стельмах, II, 1962, 185); І сказав він [Ігор]: — Браття і дружино! Нам миліша смерть, аніж полон! (Забіла, У.. світ, 1960, 161).

В [у] поло́н бра́ти (взя́ти, захо́плювати, захопи́ти і т. ін.) кого — полонити когось. Показали [половці] Хижість тигра й силу льва. Котрих старших — убивали, А молодших в полон брали, Кого здужали спіймать (Фр., XIII, 1954, 372); Під час воєн з Візантією на Балканському півострові східні слов’яни брали в полон велику кількість візантійців і обертали їх в рабів (Іст. УРСР, І, 1953, 35); Вони [лицарі] повоювали князеве військо, а самого князя в полон узяли (Вас., II, 1959, 432); І розповідав [політрук], що останнього разу в перестрілці вбили чотирьох бандитів, кількох поранили, але з них тільки одного вдалося захопити в полон (Цюпа, Три явори, 1958, 17).

◊ Єги́петський поло́н див. єги́петський.

2. перен. Залежність від кого-, чого-небудь, підпорядкованість комусь, чомусь; перебування в такому стані. Михайло й сам не помітив, як потрапив у полон до ..дівчини (Збан., Сеспель, 1961, 418); Сиділи солдати в полоні уяв… І пісня вчувалася їм колискова… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 83); Очі вже розплющились, але мозок ще був у полоні тяжкого сну (Голов., Тополя.., 1965, 447); Захисники буржуазного ладу, прагнучи вдержати маси в духовному полоні, вигадують все нові «теорії», що маскують експлуататорську природу буржуазного ладу (Програма КПРС, 1961, 45).

3. збірн., заст. Полонені. За річкою вогні горять, Там татари полон ділять (Укр.. думи.., 1955, 8).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 93.