ПОЛОЖИ́ТИСЯ¹, ложу́ся, ло́жишся, док., розм.

1. Те саме, що лягти́. Серед ночі захропів пан; Іван пробудився, Із’їв собі цілу гуску, Та й знов положився (Ру-дан., Тв., 1956, 123); Посходилися діти, поставали довкруги Сенька, хочуть його відпровадити додому, а він не хоче: положився на лавці, просить, що вже не буде ні стогнати, ні йойкати, тільки нехай лишиться в школі (Ков., Світ.., 1960, 92); // у сполуч. з інфін. Цілу дорогу він усе вичитував провини Парасчині і, положившись спати, не забував їх і бубонів на всю хату (Мирний, IV, 1955, 61).

2. перен., на кого, що, рідко. Понадіятися, покластися на кого-, що-небудь; довіритися комусь, чомусь.-Венерин сину! не жахайся, — Дід очеретяний сказав: — ..Війни кривавой не страшися, А на Олимпських положися, Вони все злеє оддалять (Котл., I, 1952, 199); Батько тільки було і зна, що зостріча [зустріча] та проводжа людей, і від нього був усім один одвіт: «Як дочка захоче. Я не приневолюю її ні за кого, положився на неї» (Кв.-Осн., II, 1956, 314).

ПОЛОЖИ́ТИСЯ², ло́житься, док., діал. Отелитися. Інші радяться про свої хатні справи: у того корова положилася, там дитина кашляє (Фр., IV, 1950, 193).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 92.