ПОЛОВІ́ЮЧИЙ, а, е. Дієпр. акт. теп ч. до полові́ти 1; // у знач. прикм. Легенький вітерець хвилями-хвилями клонить важке колосся половіючого жита (Фр., VIII, 1952, 339); За гребенем половіючих хлібів з’явиться солом’яний бриль агронома (Рудь, Гомін.., 1959, 59).
Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 89.