ПОЛИ́ЧНЕ, ного, с., юр. Речовий доказ. — Що воно за суддя? Який він суддя? У вас, — каже, — нема ні свідителів [свідків], ні поличного (Мирний, III, 1954, 355).

◊ Пійма́ти (спійма́ти) з поли́чним — застати кого-небудь на місці злочину; зловити на шкоді.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 70.