Про УКРЛІТ.ORG

политий

ПОЛИ́ТИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поли́ти 1, 4. Каменем вислані улиці, зранку политі, щоб не куріли, вилискувались на сонці широкими сірими кругляками (Мирний, III, 1954, 257); При болях у вусі, ревматичних болях і подагричних опухах роблять гарячі обкладки з маленьких мішечків, наповнених порівну сумішшю квіток бузини чорної і ромашки і политих кип’ятком (Лікар. рослини.., 1958, 111); Шелестить, шумить Зелений мис, щедро политий тропічними зливами (Руд., Остання шабля, 1959, 238); Знайде [малеча] кущик іще не политий — хлюп! — і знов до шаплика (Головко, І, 1957, 182); // у знач. прикм. А під тином, де не скопано, свій особливий, ніким не саджений і не политий город (Донч., V, 1957, 129); // поли́то, безос. присудк. сл. Пізніше, коли все поле буде полито, складуть акта. І коли якість буде визнана відмінною, — тракторист-машиніст і поливальник одержать премію (Рад. Укр., 17.V 1968, 1).

◊ Поли́тий кро́в’ю (по́том, сльоза́ми, слізьми́, сльозьми́ і т, ін.): а) який зазнав багато горя, страждань; згорьований (у 1 знач.). І тільки перевізник з піднятим угору веслом тягнувся головою, мов соняшник, за піснею своєї, кров’ю политої землі (Стельмах, II, 1962, 58); І поки ви дознаєтесь, Що ще є країна, Не полита сльозьми, кров’ю, То я одпочину… (Шевч., І, 1963, 241); б) важко оброблений, здобутий і т. ін. ким-небудь. — А земля не твоя, а наша. Ми її орали, вона нашою кров’ю й потом полита (Тулуб, Людолови, І, 1957, 20); — Вся земля наша, одвіку, бо кожна грудка, кожен упруг политі потом, погноєні кров’ю трудящих (Коцюб., II, 1955, 72); Цікавий і допитливий Тарас одного разу й сам надумав пошукати тих залізних стовпів, що підпирали небо над рясно политою невільницькими слізьми, потом і кров’ю землею (Слово про Кобзаря, 1961, 15).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 70.

вгору