ПОЛИ́Н, у́, рідко ПОЛИ́НЬ, ю́, ч. (Artemisia Absinthium L.). Трав’яниста або напівкущова рослина родини складноцвітих з міцним запахом і гірка на смак. Краще полин їсти, ніж з нелюбом за стіл сісти (Укр.. присл.., 1955, 115); На високих місцях поріс, як джунглі, сивий полин і п’янив повітря гіркими пахощами, густими й задушливими (Коцюб., II, 1955, 215); На жовтих пагорбах шумлять гіркий полин, жовті трави, колюче будячиння (Кучер, Чорноморці, 1956, 11); Війнув вітерець — і полинь десь запах… (Нех., Хто сіє вітер, 1959, 17); * Образно. Вона догадалась, що її свекруха недобра, і що під її солодкими словами ховається гіркий полин (Н.-Лев., II, 1956, 284); * У порівн. Страшною стороною стало проти неї людське життя; гіркі, як полинь, думки будило воно в її голові (Мирний, III, 1954, 64); П’ятеро, у зеленій, як полин, формі, тримали гвинтівки, націлюючись (Петльов., Хотинці, 1949, 166).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 68.