ПОЛЕСТИ́ТИСЯ, ещу́ся, ести́шся, док., на кого— що, чим. Те саме, що пола́ститися. — Крамарюєш на тисячі, а на п’ять рублів бідної дівчини полестився! (Мирний, III, 1954, 94); Проклинав [Софрон] сам себе за те, як легкодухо полестився на звабну казку, що у цій клятій Америці золото на землі розкладено (Рибак, Час.., 1960, 91).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 64.