ПОЛА́СИТИСЯ, ла́шуся, ла́сишся, док., розм.

1. на кого-що. Виявити прагнення заволодіти чим-небудь; спокуситися. [Ольга:] А Степан скаже: Ольга, котру я з вогню на своїх руках виніс, поласилась на багатство і запродала своє серце й душу… (Кроп., V, 1959, 142); Знали люди, що, поласившись на зайвий невід риби.., залишаться вони без хліба, і йшли додому (Тулуб, Людолови, II, 1957, 180); // Зацікавитися кимсь, виявивши бажання одружитися, увійти в близькі стосунки з ким-небудь. [Степанида:] Думаєш, що так на твоїх панів і поласились?.. А нехай вони тобі виздихають!.. (Стар., Вибр., 1959, 190); — А Явдошка та Софійка зовсім дурепи. Ані посагу, ані краси. Мріють про старшин. І який старшина поласиться на такі пики (Тулуб, Людолови, І, 1957, 89).

2. чим. Те саме, що пола́сува́ти. Ми знову ганяли горобців [від проса] вдвох, а іноді і втрьох: Галька теж захотіла поласитися оселедцем і цим заробити хоч маленький шматочок (Панч, На калин. мості, 1965, 23).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 60.