ПОКІ́РНЕНЬКИЙ, а, е, розм. Досить покірний; надто покірний. — Вона в мене й тихенька і покірненька, але часом, як чого їй замандюриться та стане гопки, то хоч і не підступай до неї (Н.-Лев., III, 1956, 332).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 25.