ПОКУЧЕРЯ́ВЛЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до покучеря́вити.

2. у знач. прикм. Який покучерявів. По ній [луговині], мов рибини, скидались зернисті покучерявлені кетяги квіту (Стельмах, Вел. рідня, 1951, 510).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 57.