ПО́КУТЬ, я, ч. Те саме, що по́куття. Маруся сідає за столом на покуті, коло неї старша дружка (Н.-Лев., II, 1956, 422); В поліській хаті Коласа книжки Лежать на покуті (Рильський, Сад.., 1955, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 57.