ПОКУ́ТУВАТИ, ую, уєш, недок., перех.

1. Відбувати покарання за вчинений злочин, провину і т. ін. Чого ж він [Тихович] мусить покутувати за чужі гріхи! (Коцюб., І, 1955, 224); Радні поглянули один на одного та й крадьки заохочували себе, щоби котрий сказав: «Не наша провина й не ми маємо покутувати» (Март., Тв., 1954, 173).

2. дорев. Відбувати покуту (в 3 знач.).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 57.