ПОКУ́ТНИК, а, ч., дорев. Той, хто відбуває покуту. — На що ми чекаємо! — палко говорили вони..-Сил не стає слухати попівські казання та удавати покутників (Тулуб, Людолови, І, 1957, 239).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 57.