ПОКУЛЬГА́ТИ, а́ю, а́єш, док. Піти кульгаючи. Петров задоволено посміхнувся і покульгав на своє місце (Ряб., Золототисячник, 1948, 41); Мусій відчув біль і тепле течиво в халяві чобота, але не стишив ходу, — покульгав вздовж вулиці до школи (Речм., Весняні грози, 1961, 24).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 55.