ПОКУ́ДЛАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поку́длати. Мав [Агапіт] могутню величезну голову з мальовничо покудланим чорним заростом, не покритим, як то водилося у ромеїв, жодною шапкою (Загреб., Диво, 1968, 336).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 54.