ПОКРІ́ПЛЕНИЙ, а, е, розм. Дієпр. пас. мин. ч. до покріпи́ти ¹. Я прокинувся зо сну дивно покріплений і веселий (Фр., IV, 1950, 162).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 51.