ПОКРІПИ́ТИСЯ¹, плю́ся, пи́шся; мн. покріпля́ться; док. Кріпитися якийсь час. — Півроку, — думає Пріська, прилягаючи спочити, коли пішли Карпо й Одарка. — Уже ж поб’юся, покріплюся того півроку… (Мирний, III, 1954, 111); — Покріпись, голубчику, а там стане легше, — мовив тепло Посунський (Коцюба, Нові береги, 1959, 398).

ПОКРІПИ́ТИСЯ² див. покрі́плюватися.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 51.