ПОКРІПА́ЧЕНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до покріпа́чити. На Україні в XV-XVI ст. були дворища, що безпосередньо залежали від землевласників.., населення їх було покріпачене і не мало права переселятися з одного місця на інше (Нар. тв. та етн., 1, 1965, 66); // у знач. прикм. Він [вірш «Вьоска» Я. Купали] схожий на пісні нашого великого Шевченка, на ті найсумніші картини його, де він з болем і гнівом змальовує українське покріпачене село (Мас., Життя.., 1960, 17); Тяжке і безрадісне було життя покріпаченої жінки (Колг. Укр., 11, 1957, 16); // у знач. ім. покріпа́чені, них, мн. Люди, яких покріпачили; кріпаки. У двірській він мимоволі був свідком багатьох кривд, горя і того страшного життя, що випадає на долю покріпачених (Кочура, Зол. грамота, 1960, 33).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 50.