ПОКРІ́ВЕЦЬ, вця, ч., рідко.

1. Кришка для накривання бджолиних вуликів. Покрівці на вулики ладнаю (Сл. Гр.); // перен. Накривка для чого-небудь. Паляниця була накрита плетеним покрівцем.

2. заст. Те саме, що покрива́ло 1. — У вас вже дуже старі покрівці на аналоях, котрі стоять перед чудовим образом богородиці (Н.-Лев., III, 1956, 369); — Підеш у стодолу спати. Ляжеш на сіно. — І витягла тут же з ліжка подушку, покрівець, дала і простирадло (Томч., Жменяки, 1964, 115).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 50.