ПОКРИ́ШЕНИЙ, а, е.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до покриши́ти. Він кладе в казанок все, що треба.. Спочатку картоплю, сіль, дрібно покришену й підсмажену цибулю і лавровий лист (Кол., Терен.., 1959, 39); // у знач. прикм. На столі серед хати стояли бутлі з горілкою, валялись шматки й скибки покраяних паляниць і житнього хліба, покришена ковбаса й сало (Н.-Лев., І, 1956, 181); Оксана Остапівна якраз поралась біля хати: розвішувала коло віконниць покришені яблука, щоб швидше прив’яли на сонці (Цюпа, Вічний вогонь, 1960, 76).

2. у знач. прикм. Який покришився. Дрібно покришена крига, підхоплена сильною течією, проносилася повз них (Трубл., Лахтак, 1953, 38).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 49.