ПОКРАСИВІ́ЛИЙ, а, е, розм., рідко. Дієпр. акт. мин. ч. до покрасиві́ти. Тепер осінні зорі наливали щастям очі Марійки, м’яко виділялося в темені її покрасивіле обличчя, з якого відразу зійшла задавнена недовіра і настороженість до людей (Стельмах, II, 1962, 25).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 42.