ПОКРА́СА, и, ж., заст. Те саме, що прикра́са. Далеко майорить.. під ясним сонцем корогва з покрасою (Кос., Новели, 1962, 155); Просто у камені дикім По-вирубали [тірійці] колони— майбутньої сцени покрасу (Зеров, Вибр., 1966, 233); Це дерево тільки що для покраси й стоїть, з його нічого нема (Сл. Гр.); О, не забуду я тих днів на чужині! Чужої й рідної для мене хати.. Уперше там мені суворії питання Перед очима стали без покрас (Л. Укр., І, 1951, 109).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 42.