ПОКО́ЇК, у, ч. Зменш. до покі́й 1. Він ускочив у свій покоїк, засвітив лампу, впав на ліжко (Н.-Лев., І, 1956, 566); Час од часу юнак схоплювався, хутко ходив по тісненькому покоїку, повторюючи вголос вивчене (Досв., Гюлле, 1961, 50).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 34.