ПОКОПИРСА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех. і неперех. Копирсати, колупати якийсь час. Пархім не поорав відліг, — покопирсав (Бор., Тв., 1957, 169); — Це що у вас у санях? — і він гвинтівкою покопирсав у них під ногами (Панч, Мир, 1937, 173); Покопирсала [Лара биточки] виделкою, пожувала нехотя, задумано дивлячись у вікно та суплячи брови (Дім., Ідол, 1961, 234).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 37.