ПОКОЛОТИ́ТИ, очу́, о́тиш, док., перех. Колотити (у 1 знач.) якийсь час. Надя неначе прокинулась і механічно поколотила чай ложечкою (Н.-Лев., V, 1966, 123); Він нахмурився і сердито поколотив каламутну рідину в чорнильниці (Чаб., Стоїть явір.., 1959, 12).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 36.