ПОКЛЬО́ВАНИЙ, а, е. Дієпр. пас. мин. ч. до поклюва́ти; // покльо́вано, безос. присудк. сл. А скільки було потруєно [довгоносиків] та покльовано курячими дзьобами! (Руд., Остання шабля, 1959, 390).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 33.