ПОКЛИ́КНУТИ, ну, неш, док., перех. і неперех. Однокр. до поклика́ти. — Я чула, як ти про мене розпитував, от я й прийшла до тебе. Ти радий? — Радий, дуже радий! — покликнув Павлусь і простяг до неї обидві руки (Л. Укр., III, 1952, 488); — Марусю! — покликну. — Се ти? Тая покірлива?.. (Вовчок, І, 1955, 210).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 31.