ПОКВА́ПЛИВИЙ, а, е.

1. Схильний квапитися; який поспішає зробити щось; якому властива квапливість, поспішність; поквапний. І півень так непевно кукурікнув, Мов проковтнув той перший грому вдар, І плащ нап’яв поквапливий поштар, Хай хоч потоп — а ждуть його у вікнах (Бичко, Простота, 1963, 24).

2. Сповнений квапливості; в якому виявляється квапливість; який відбувається, виконується, робиться квапливо, з поспіхом; поквапний. Коли ці птахи [чайки] летять далеко в море — буде тиха, ясна погода, а поквапливий їх відліт з моря до берегів віщує бурю (Наука.., 7, 1956, 26); Мимо каюти хутко прогупали чиїсь поквапливі кроки (Донч., III, 1956, 215); Упершись у співбесідника нездвижно наставленим зором, він нам розпочав свою повість, поквапливу і нервову (Бажан, Італ. зустрічі, 1961, 18).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 19.