ПОКАЧА́ТИ, а́ю, а́єш, док., перех.

1. Посовати, повертіти, покрутити кого-, що-небудь на чомусь або по чомусь; покотити що-небудь кругле то в один, то в інший бік. Глянь, як кішка: покачає лапкою клубок та й кине, а тоді знов (Сл. Гр.); // Виваляти. Чоловік не посіє, не розсипавши, а собака не з’їсть, не покачавши (Номис, 1864, № 9876).

2. Вирівняти, вигладити качалкою та рублем (полотно, білизну і т. ін.). Вона пооджимала свої сорочки, другого дня одзолила, попрала й покачала (Н.-Лев., II, 1956, 302).

3. Розкачати тісто, надаючи йому певної форми. Покачай коржі (Сл. Гр.).

4. Качати якийсь час помпою воду, нафту, газ і т. ін. Прошка цей недавно демобілізувався і тепер працює на водокачці, а після роботи, йдучи додому, ніколи не мине нагоди покачати воду і тут (Гончар, Тронка, 1963, 131).

5. розм. Підкидати якийсь час гуртом кого-небудь угору, виражаючи повагу, любов, захоплення і т. ін.

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 17.