Про УКРЛІТ.ORG

покарлючений

ПОКАРЛЮ́ЧЕНИЙ, а, е, розм.

1. Дієпр. пас. мин. ч. до покарлю́чити. Чого се старий, покарлючений старістю дід цілісінький день під тополями мовчки сидить або іноді щось там белькоче та тихо кива головою? (Дн. Чайка, Тв., 1960, 147).

2. у знач. прикм. Який має звивини, закрути, вигини і т. ін.; нерівний. Росли там покарлючені дубки (Загреб., Шепіт, 1966, 17); Вулиця наша, насправді, вузенька ще й покарлючена (Стельмах, Гуси-лебеді.., 1964, 22).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 16.

вгору