ПОКАЛІ́ЧИТИСЯ, чуся, чишся, док. Стати калікою, завдати собі каліцтва; поранитися. [Гострохвостий:] Бодай я покалічився і навіть зарізався своїми ж бритвами, коли цьому правда (Н.-Лев., II, 1956, 492); Як пролазив Митруньо крізь пліт, то з поспіху роздер на собі сорочину й покалічився в личко (Март., Тв., 1954, 148); // перен. Знівечитися, зіпсуватися морально; змарнуватися. От він і зустрівся з своєю землею.. Хай за цю землю покалічилось його життя, але хай воно в інших не калічиться (Стельмах, II, 1962, 68).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 15.