ПОКАЛЯ́ТИСЯ, я́юся, я́єшся, док., розм. Забруднитися чим-небудь. — Ви трошки покалялися, та нічого. Яшка виб’є (Мирний, І, 1954, 161); Відносив [Микольцьо] її одіж до шафи, держачи в протягнених руках, обережно,.. буцім якусь нечистоту, що боявся, аби нею не покалятися (Март., Тв., 1954, 439); Хто в болото лізе, той ся покаляє (Номис, 1864, .№ 5993).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 15.