ПОЙМА́ТИ і розм. ПОНМА́ТИ, а́ю, а́єш, недок., ПОЙНЯ́ТИ і розм. ПОНЯ́ТИ, пойму́, пойме́ш, док., перех.

1. Покривати собою (про воду); заливати, затоплювати. Як же й зосталася де не зруйнована повіддю хата, Хвиля поймає її, аж із дахом вкриваючи раптом, І щонайвищі міські затопляє муровані вежі (Зеров, Вибр., 1966, 307); Розлилася вода, пойняла береги, З гуком шумним проносило кригу (Граб., І, 1959, 163); Вода вже пойняла чагарник понад берегом (Бойч., Молодість, 1949, 133); Ой лужечки та бережечки та вода поняла (Чуб., V, 1874, 477); // Поширюватися по всій поверхні, виступати на чомусь. Юнак знову підвів очі на Ларису, їхні погляди на мить зустрілися, і.. щоки обох несподівано пойняв рум’янець (Гур., Друзі.., 1959, 65); Галка лежала горілиць, неприродно закинувши назад руки, мертвотна блідість пойняла все її лице (Мушк., День.., 1967, 126); Безодні кринички, заховані між трав,.. Їх темну поверхню, подібну до свічад, Ржа поняла, мов кров (Міцк., П. Тадеуш, перекл. Рильського, 1949, 134).

2. Охоплювати кого-, що-небудь. Вогонь перекидається на хату, солом’яна стріха займається, пожежа швидко поймає хату (Л. Укр., III, 1952, 264); Коли синій пломінь пойняв, нарешті, всю купу ладану, пан Купа звівся, перехрестився тричі (Ільч., Козацьк. роду.., 1958, 32); // Огортати, окутувати, настаючи або наступаючи. Біжать отари, коні ржуть, реве Тяжкий бугай на буйнім пасовищі, — І чорні птиці промайнули віщі, І чорна тінь поймає все живе (Рильський, І, 1956, 96); А як світ западав тихий і легкий, Остапові значилося, що то ніч землю пойняла (Вовчок, І, 1955, 334); // Закривати, заволікати (про імлу, туман і т. ін.). Накрапав дрібний дощ. Обрій пойняла сиза імла (Тулуб, Людолови, І, 1957, 252); // Проймати, викликаючи які-небудь фізичні відчуття (про холод, тепло і т. ін.). Темно було у печерах зовсім, і холод свіжий понімав (Вовчок, І, 1955, 230); Серце в грудях стиснулось, а потім його цілого пойняв холод (Досв., Вибр., 1959, 201); // безос. [Данило:] Як увійшла в хату Килина, як глянув прикажчик на неї, то так і зашарів, мов жаром всього його поняло! (Кроп., IV, 1959, 277).

3. перен. Опановувати, оволодівати ким-небудь (про почуття, думки і т. ін.). Вони уперше розуміли,.. Що є на все людські слова, — Лише на радість ту немає, Яка в дитинстві нас поймає (Рильський, Поеми, 1957, 154); Холодов кидав грубі, суворі слова і, відчуваючи, як гнів поймає його, мов страшна, запаморочлива мана, намагався тамувати в собі цю хвилю почуттів (Дмит., Наречена, 1959, 127); Жах усе більш та міцніш її понімав і посягав (Вовчок, І, 1955, 326); Його пойняла дивна апатія (Шовк., Інженери, 1956, 468); // Сповнювати, охоплювати собою що-небудь. Колиско днів моїх, моя питома мати, Як стане гіркота чуття мої поймати,.. До тебе я прийду, прованська стороно (Зеров, Вибр., 1966, 491); Зінька не плакала більше. Якась порожнеча пойняла душу (Шиян, Баланда, 1957, 175); Я глянув пильніш на чорнобрових попівен: чи нема такої, щоб мої мислі поняла собою? (Вовчок, VI, 1956, 258); Серце юнака пойняло приємне тепло… (Досв., Гюлле, 1961, 65); // безос. Очі йому поняло безнадійним жалем (Гр., І, 1963, 440).

4. тільки док., заст. Узяти за жінку. Тоді женивсь наш пан молодий і пойняв собі багату жінку (Вовчок, І, 1955, 145); — Ти, удово, Старая жоно, Не плач, не журися, Бо вже твій син Івась подружився, Поняв собі дівку туркеню (Укр.. думи.., 1955, 30).

[Не] пойня́ти (поня́ти) ві́ри-[не] повірити кому-, чому-небудь. — Ні, я тепер нікому не пойму віри, як хто мені брехатиме на науку! (Гр., II, 1963, 78); В який уже раз перечитує Семен Гончаренко листа, а все ніяк віри в своє щастя пойняти не може (Головко, 1, 1957, 277); Чоловік і справді пойняв віри, що він недужий (Україна.., 1, 1960, 251); Яків смутний повертається додому. Хоч і не поняв бабі віри, однак важко стало на душі од одної чутки, що в його дружина невірна (Стор., І, 1957, 24); Як пі́йма пойняла́ — те саме, що Ні слу́ху, ні ду́ху (див. дух). Ми ще було по весіллях, а Чайченка — як пійма пойняла — нема, ніде не буває (Вовчок, І, 1955, 208).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 8. — С. 7.