ПОЗУВА́ТИ, у́ю, у́єш, недок.

1. Прибравши яку-небудь позу, служити натурою художникові, скульпторові або фотографу. Тепер Віра пише портрет Клима — він серед квітів у саду. Хлопець з насолодою позує, очей не зводить з рук художниці (Грим., Кавалер.., 1955, 16); * У порівн. Він сидів картинно за своїм столиком, поклавши на нього сухі, жовті, як у мерця, руки, ніби позував перед фотографом (Збан., Єдина, 1959, 105).

2. перен. Намагатися справити враження поведінкою, словами, зовнішністю і т. ін. Очевидячки вона позувала перед молодим паничем і вдавала з себе сучасну панну, навіть дуже ліберальну (Н.-Лев., IV, 1956, 117); Вадик ніскільки не позував перед нами, висловлюючи всі ці «істини» немовби тільки для Галини (Ле, В снопі.., 1960, 174).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 828.