ПОЗНУЩА́ТИСЯ, а́юся, а́єшся, док.

1. Док. до знуща́тися. Вона шукає найменшої провини, щоб познущатися. Вона знає тільки одне — бити, бити в’язнів (Хижняк, Тамара, 1959, 187).

2. Наругатися, поглумитися з кого, чого-небудь. Ах, що б він зробив усім тим, хто познущався над його честю, над його людською гідністю!.. (Добр.,0чак. розмир, 1965, 40); Могилу придавили [опришки] зверху камінням і замаскували, щоб не знайшли її вороги та не познущалися над останками побратимів (Гжицький, Опришки, 1962, 187).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 824.