Про УКРЛІТ.ORG

позлітка

ПОЗЛІ́ТКА, и, ж., розм.

1. Те саме, що позуме́нт.

2. Те саме, що сухозлі́тка; мішура. Киптар вишиваний шовками, саф’яном, з якимись камінчиками по ньому з позлітками (Хотк., II, 1966, 51); * Образно. Твій [боже] папа не святець, а пан політик, Що Кубу всю хотів би взяти в сіть Своїх словечок — плетениць-позліток (Павл., Пальм. віть, 1962, 69); *У порівн. Худющий Канюка: ніс у зморшках, загострився, вузькі щелепи просвічуються крізь бліду і тонку, мов позлітка, шкіру (Логв., Давні рани, 1961, 124).

3. перен. Облудний блиск, показна розкіш. В народу До всього слух тонкий. Відчує миттю, Що так, а що не так. Старе й мале. Правдиве слово прийме за своє, Але позлітку, хоч яку майстерну, Він геть на смітник викине (Вирган, Квіт. береги, 1950, 141).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 819.

вгору