ПОЗИРНУ́ТИ, ну́, не́ш, док. Однокр. до позира́ти 1. Гафійка позирнула на батька прихильним оком (Коцюб., II, 1955, 50); Вуйко позирнув до торби і вийняв нещасливий оловець [олівець] (Фр., І, 1955, 247); Лука позирнув нахмурений (Головко, І, 1957, 296); Я вже не раз бачив, як вони, оті дельфіни, гралися в морі, переплигували з хвилі на хвилю, ніби спиналися навшпиньки, щоб позирнути, що воно робиться на березі (Збан., Мор. чайка, 1959, 105); Парубок позирнув по крамниці, де б сісти, побачив ослона, сів (Гр., І, 1963, 441).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 814.