ПОЗИВНИ́Й, а́, е́. Який служить для того, щоб привернути увагу до чого-небудь. Де ж побуває на ньому [судні] Віталій?.. Та знає: хоч де буде він, хоч під якими сузір’ями, всюди йому, як позивна мелодія степового рідного краю, ніжно й сумовито дзеленчатиме тронка (Гончар, Тронка, 1963, 342); // у знач. ім. позивні́, ни́х, мн. (одн. позивни́й, но́го, ч.). Умовні сигнали для розпізнання радіостанції, судна, військової частини і т. ін. З гучномовців линуть знайомі і рідні звуки позивних «Реве та стогне Дніпр широкий» (Нар. тв. та етн., 1, 1964, 100); Сюди [в райпартком] невпинно телефони несуть новини посівні, тут, як на фронті батальйони, колгоспи мають позивні (Уп., Вірші.., 1957, 50); Позивний космічного корабля «Восход» — «Рубін» (Рад. Укр., 13. Х 1964, 2).

Словник української мови: в 11 тт. / АН УРСР. Інститут мовознавства; за ред. І. К. Білодіда. — К.: Наукова думка, 1970—1980. — Т. 6. — С. 813.